• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Поради логопеда

Мовленнєві порушення легше попередити, ніж подолати.

Слід пам'ятати, що мов­лення в дитини формується поступово, разом з її рос­том і розвитком. З ранньо­го віку, привчаючи дитину стежити очима за пред­метами, слухати голос тих, хто її оточує, ми тим самим сприяємо її мовленнєвому розвитку. Крок за кроком у малюка формується чуття мови — він засвоює певні закони граматики, будує різноманітні за конструкцією речення, пов'язуючи слова в них за відповідними гра­матичними правилами.

Оволодіння мовленням — складний, багатосто­ронній психічний процес. Його поява і подальший розвиток залежить від багатьох факторів. Форму­вання мовлення починається лише тоді, коли головний мозок, слух, артикуляційний апарат дитини досягнуть певного рівня розвитку. Це значною мірою залежить від навколишнього се­редовища.

Утім, якщо дитина не дістає нових яскравих вра­жень, коли не створені відповідні умови для розвитку рухової та мовленнєвої активності, тоді затримується її фізичний та психічний розвиток. Як неодноразово наголошували науковці в галузі логопедії та дефек­тології (В. Вєтрова, О. Журова, А. Маляр, О. Мастю- кова, Л. Садовнікова, Ю. Рібцун), ніщо так негативно не відбивається на загальному психічному розвитку дитини, як затримка у формуванні її мовлення.

Часто-густо у період від одного до двох-двох із половиною років дитина, яка вже має говорити, про­довжує мовчати. Як твердять науковці В. Вєтрова, О. Смірнова, Л. Садовнікова, у дітей можуть прояв­лятися такі затримки у мовленнєвому розвитку:

І. Затримка на стадії емоційного спілкування.

Емоційний контакт із дорослим заміняє в дитини вер­бальну комунікацію. Вона усміхається, лащиться, і цих емоцій у спілкуванні з дорослим їй достатньо.

II. Затримка на стадії називання.

Дитина про­мовляє слово тільки за зразком дорослого. У кон­кретній ситуації вона називає предмет, проте в ре­альній взаємодії з людьми своє мовлення заміняє вказівними жестами, вимогливими вигуками тощо. Це викликає знервованість, примхливість у дитини, адже вона не може усвідомити, чому її не розуміє оточення.

III. Коли немає інтересу до спілкування.

У ди­тини не виникає потреби у створенні емоційних та вербальних контактів з оточенням. Відсутність необхідних зв'язків із людьми виражається у праг­ненні робити все самостійно, дорослий як партнер у спільній діяльності чи співрозмовник малюкові не потрібен. Дитина вокалізує, продовжує маніпулю­вати предметами, не реагуючи на звернене мов­лення.

IV. Затримка на стадії «дитячих слів».

Часто дорослий, намагаючись досягти якомога ближчого контакту з дитиною, використовує у своєму мовленні «дитячі слова» типу «ам-ам» (їсти), «ту-ту» (поїхали), «бі-ка» (машинка) тощо, що заважає дитині вчасно оволодіти правильним мовленням.

Подолати затримки мовленнєвого розвитку (ЗМР) у дітей вам допоможуть різні навчально-методичні по­сібники (див. рекомендовану літературу в кінці статті). Займайтеся з малюком, грайте в ігри, виконуйте розвивальні вправи, читайте віршики і не забувайте звертатися по допомогу до вчителя-логопеда.

Несприятливі впливи (як зовнішні, так і внутріш­ні) призводять до порушення фізичного та нервово- психічного розвитку дитини, одним із проявів яких є ЗМР, що може перерости у складний системний мовленнєвий дефект — загальний недорозвиток мовлення.

Якщо дитині вже три роки, а в неї збід­нений словник, грубо порушена звуковимо- ва, вона не зможе побудувати граматично правильні речення або не вміє розмовляти взагалі, це свідчить про наявність у неї за­гального недорозвитку мовлення.

Обов'язково зверніться до вчителя-логопеда, і як­що вам порадили відвідувати логопедичну групу до­шкільного навчального закладу компенсуючого типу, не хвилюйтеся, що ваша дитина «якась не така». У са­дочку з вашою дитиною щодня працюватиме вчитель- логопед, використовуючи спеціальні корекційно- розвивальні програми, що допоможе виправити чи значно зменшити мовленнєвий дефект.

Дитина росте і дорослішає. Батьки розуміють її з півслова і, якщо навіть вона має мовленнєві недо­ліки, ніякого дискомфорту у спілкуванні не відчуває. Проте для сторонніх часто виявляються незрозуміли­ми спотворені, неправильно вимовлені дитиною сло­ва. Таке мовлення ускладнює спілкування з ровесни­ками, які можуть дражнити дитину чи не приймати її до спільної гри. Не забувайте, що вона може поступово усамітнитися. Це часто затримує мовленнєвий роз­виток і негативно впливає на характер дитини. Вона може стати дратівливою, замкненою, плаксивою, з проявами негативізму. Тому надзвичайно важливо своєчасно допомогти дитині у виправленні мов­леннєвих порушень.

Часто буває так, що язичок дитини «неслухняний», тобто язикові м'язи недостатньо розвинені. Звер­ніться по допомогу до вчителя-логопеда, і він пора­дить, який комплекс спеціальних вправ для розвитку мовно-рухового апарату (язика, губ, щік, м'якого піднебіння) треба виконувати разом із малюком. Спо­чатку повправляйтеся самі, а вже потім заохочуйте до виконання артикуляційної гімнастики дитину. Це обов'язково потрібно робити перед дзеркалом, що допоможе проконтролювати правильність виконання вправ. Особливу увагу зверніть на чіткість, плавність, диференційованість, точність та рівномірність відтво­рюваних рухів, здатність перемикатися з одного руху на інший.

Артикуляційна моторика взаємопов'язана з роз­витком дрібної, тобто рухливістю дитячих пальчи­ків. Нанизування намистинок, застібання ґудзиків, шнурування, гра з мозаїкою, виконання аплікацій, ліплення, конструювання, малювання, розфарбо­вування, домальовування, складання геометричних і рослинних візерунків, з'єднування стрілочками від­повідних частин малюнків — усе це допоможе дитині розвинути не лише дрібні м'язи рук, а й мовлення за­галом, підготує до опанування навичок письма.

Процес оволодіння звуками неможливий без до­статнього рівня розвитку фонетико-фонематичних процесів (слухового сприймання, уваги та пам'яті).

Якщо малюк дефектно сприймає звуки на слух, не розрізняє корелюючих фонем (схо­жих за вимовою чи звучанням), він не зможе правильно говорити, а згодом і грамотно писати.

Корекційна робота починається у формі гри на матеріалі немовленнєвих звуків (Як гуде комар? — З-з-з. — Як шумлять дерева? — Ш-ш-ш.) і поступо­во охоплює всі засвоєні дитиною звуки, які виправ­ляє і автоматизує (вводить у самостійне мовлення) вчитель-логопед. За потреби проводиться диферен­ціація — робота з розрізнення в мовленні змішуваних звуків.

Більшість батьків хвилює лише неправильна зву- ковимова дитини, і дуже рідко вони звертають увагу на недорозвиток лексичної та граматичної ланок мов­лення малюка.

Не забувайте про те, що всі складові мовлення дошкільника формуються, розви­ваються й функціонують в єдності та не­розривно пов' яз ані між собою. Порушення будь-якої ланки викликає недорозвиток ін­шої, наприклад, недоліки усного мовлення часто проявляються на письмі (тобто ди­тина пише так само неправильно, як і го­ворить).

Тому під час занять важливо коригувати звукови- мову, збагачувати словник, формувати граматичні ка­тегорії (роду, числа, відмінка, часу, виду), розвивати зв'язне мовлення та всі психічні процеси (мислення, пам'ять, увагу) загалом.

Проте просто механічне заучування слів не зможе достатньою мірою збагатити активний словник дітей. Для занять потрібні предметні та сюжетні малюнки, різноманітні лото, дитячі книжки та журнали. Під час ігрових завдань доцільно використовувати предмети повсякденного вжитку (іграшки, посуд, одяг, побуто­ві прилади тощо), ознайомити дітей з їх назвами та призначенням.

Для повноцінного спілкування у дошкільника має бути достатній обсяг іменникового словника, тоб­то дитина має вміти знаходити і називати предмети з таких лексичних тем: «Родина», «Моє тіло», «Наш дім», «Іграшки», «Овочі», «Фрукти», «Продукти», «По­суд», «Одяг», «Транспорт», «Меблі», «Предмети побуту та вжитку», «Професії», «Дерева», «Квіти», «Комахи», «Звірі», «Свійські тварини і птахи», «Зимуючі та пе­релітні птахи», знати назви частин предметів (напри­клад, складові чайника — носик, ручка, стінки, дно, кришечка), пір року (осінь, зима, весна, літо), частин доби (ранок, день, вечір, ніч), днів тижня (понеділок, вівторок, середа, четвер, п'ятниця, субота, неділя).

Словник відносних прикметників поповнюється під час засвоєння дошкільниками понять величини, кольору та форми предметів, виділення їх характер­них ознак (смак — кислий, солодкий, гіркий; дотик — твердий, м'який, гладенький, шорсткий), протилеж­них характеристик (високий — низький, широкий — вузький, довгий — короткий, твердий — м'який тощо), присвійних — шляхом визначення належності деяких предметів та їх частин (мамина хустка, вовчий хвіст). Діти мають уміти впізнавати та називати характерні ознаки пір року, уміти орієнтуватися у просторі (зна­ходити предмети праворуч, ліворуч, угорі, унизу), а також на аркуші паперу (верхній правий, лівий ниж­ній кут тощо).

Збагатити дієслівний словник дошкільників мож­на, не лише називаючи деякі дії, а й виконуючи за­вдання на розрізнення ситуативно схожих дієслів (на­приклад, шити — плести — вишивати), слів-омонімів (летять сніжинки, пташки, літак тощо), добір антоні­мічних пар (бігти — стояти, говорити — мовчати, смі­ятися — плакати).

Особливу увагу звертайте на відмінкові, родові та числові закінчення іменників і дієслів (ніж — ножа — ножем — п'ять ножів; ложка — ложки — ложкою — сім ложок; відро — відра — відром — десять відер; Валя читав книжку — Валя читала книжку; дівчинка малює — дівчатка малюють), на утворення нових слів за допо­могою складання основ, додавання суфіксів чи пре­фіксів (овоч + різати = овочерізка; буряк + -чок = бурячок; білка + -чин- = білчин; пере- + їхати - пе­реїхати). Саме такі форми найчастіше діти засвоюють помилково чи недостатньо.

Задовольнити дитячу допитли­вість, залучити її до активного піз­нання навколишнього світу, ово­лодіти способами встановлення причинно-наслідкових зв'язків між предметами та явищами допома­гає гра, адже формування мов­лення, лише поєднуючись з роз­витком інших психічних процесів, розгортанням ігрової діяльності, забезпечує гармонійне станов­лення повноцінної дитячої осо­бистості. Гра завжди цікава для дітей, тому вона ефективніша, ніж стандартні заняття.

Щоб грати з дитиною було іще цікавіше, вважаємо за доцільне виконувати завдання разом з ігровими персонажами. Якщо у вас у сім'ї росте дівчинка, роз­фарбуйте разом із нею Грайлинку, якщо хлопчик — Пограйлика. Скопіюйте (зображення можна збільши­ти), виріжте і наклейте ігрових персонажів на картон, зробіть підставку. Нехай Грайлинка чи Пограйлик бе­руть участь у всіх іграх разом із вами.

Пропонуємо ігри, які легкі у проведенні, доступні та корисні не лише для формування мовлення вашої дитини, а й для розвитку зорового сприймання, ува­ги, пам'яті та мислення.

«Наведи порядок»

Візьміть 3—5 карток із 2—3 лексичних тем (напри­клад, «Овочі» — огірок, помідор, морква, «Фрукти» — яблуко, груша, слива), змішайте їх. Дитина розкладає картки на дві купки.

Аналогічно можна організувати гру в лото, під час якої дитина розкладає предметні картинки під сюжет­ними малюнками (наприклад, овочі — город, фрукти — сад, звірі — ліс).

«Що зайве?»

Візьміть по 4—5 карток двох лексичних тем (на­приклад, «Звірі», «Свійські тварини»), викладіть у ряд 4—5 малюнків, один з яких — з іншої лексичної гру­пи (наприклад: вовк, заєць, корова, лисичка). Дитина визначає, який малюнок зайвий, і аргументує своє твердження.

«День — ніч»

Розкладіть у ряд 4—6 малюнків однієї чи кількох лексичних тем, ознайомте дитину з правилами гри.

Коли ви скажете «ніч» — дитина заплющує очі; по­чувши слово «день» — розплющує їх та виконує за­вдання.

1. Дитина запам'ятовує наявні малюнки, потім називає, якого із зображених предметів не стало (на­приклад: стілець, шафа, ліжко, стіл\ не стало шафи).

2. Дитина запам'ятовує зображення та їх розташу­вання, потім розкладає малюнки так, як вони лежали раніше.

«Знайди відгадку»

Заздалегідь доберіть малюнки та розкладіть їх пе­ред дитиною в ряд.

1. Назвіть ряд ознак певного предмета. Дитина знаходить відгадку серед малюнків (наприклад: круг­лий великий, гумовий, легкий... м'яч).

2. Назвіть ряд дій. Дитина знаходить відгадку (на­приклад: шумить, сигналить, їде, везе, мчить... ма­шина).

3. Гру можна провести без використання малюнків, зважаючи на особистий досвід дитини (соковите, рум'яне, смачне, солодке, стигле... яблуко).

4. Дитина самостійно добирає ознаки (дії) до предмета, а ви відгадуєте.

«Що до чого?»

Дорослий заздалегідь добирає малюнки, які мож­на об'єднати в пари за певною ознакою (родо-видова належність, колір, форма, величина, призначення тощо).

1. Дитина уважно розглядає запропоновані ма­люнки, відкладає їх парами, аргументує свій вибір (наприклад: ялинка — береза (це дерева), сукня — светр (це одяг), шафа — стіл (це меблі)).

2. Дорослий називає слово, а дитина знаходить серед запропонованих пару (повітряна кулька — ка­вун (ці предмети круглі)).

3. Гра проводиться без використання малюнків, зважаючи на особистий досвід дитини (огірок — ли­сток (ці предмети зеленого кольору)).

«Ланцюжок»

Доберіть предметні малюнки: кіт, курка, морква, сукня, білка, складіть купкою. Почергово показуючи малюнки, ви називаєте слова: миша, яйце, заєць, дівчинка, горіх. Дитина, установивши зв'язки між ма­люнком та словом, запам'ятовує почуте. Ви мовчки почергово демонструєте малюнки. Дитина називає відповідні асоціативні слова (кіт — миша, курка — яйце, морква — заєць, сукня — дівчинка, білка — горіх).

Корисно проводити ігри на природі, збагачуючи знання дошкільнят про навколишній світ. Доцільно спонукати дітей до розповідей про те, як минув день у дитячому садочку, у які ігри грали, про що цікаве дізналися, кого чи що бачили на прогулянці. Нехай малюк поділиться враженнями від пере­глянутого мультфільму чи прочитаної йому казки. Щодня дитина має почути від вас чи то казку, чи байку, оповідання або вірш. Вивчайте із малюком напам'ять поетичні мініатюри, відгадуйте загадки, повторюйтескоромовки, чистомовки, домовлянки, аналізуйте разом зміст прислів'їв і приказок. Така комплексна робота дасть змогу досягти позитивних результатів.

Продовжуйте активно шукати відповіді на проб­лемні запитання, розвивайте в малюка пізна­вальний інтерес, допитливість.

Пам'ятайте, що навчання дитини мов­лення не може грунтуватися на простих од­нозначних і готових рецептах. Його кінце­вий успіх багато в чому визначиться вашим творчим підходом до запропонованого ма­теріалу. Не сподівайтеся на швидкий ефект у навчанні, адже малюк тільки-но починає ознайомлюватися з рідною мовою.

Отже, шановні батьки, від вас залежить майбутнє ваших дітей. Ви маєте набратися терпін­ня, зацікавити дитину і таким чи­ном залучити її до цілеспрямованої роботи. Тільки у співпраці з дити­ною ви зможете досягти бажано­го: навчити відрізняти правильну звуковимову від дефектної, сфор­мувати навички самоконтролю за власним мовленням, збагатити словниковий запас, удосконалити зв'язне мовлення, розвинути увагу, пам'ять, інтелект, підготувати до успішного навчання у школі.

Сподіваємося, що запропоновані методичні поради допоможуть вам у творчому пошуку, і ваша робота стане цікавішою та продук­тивнішою, а заняття з використанням пода­ного матеріалу принесуть вам і вашій дити­ні цікаві та корисні моменти спілкування.

/Files/images/clip_image001.gif

Використання театралізованої діяльності

в корекційній роботі з дітьми-логопатами
(з досвіду роботи Соловей О.О.)

/Files/images/nklyuzya/IMG-4807b4a814326f5bf94b5fdef343b7d8-V.jpg

Театралізована діяльність - унікальний засіб збагачення мовленнєвого досвіду дітей, розвитку зв’язного мовлення, що дає можливість для розв’язання різних мовленнєвих завдань, а саме: зв’язності у сюжетоскладанні, образності та інтонаційної виразності у виконавчій діяльності, збагачення і уточнення словника – у процесі засвоєння і відтворення текстів, вправляння у різних видах творчого завдання. Мовлення стає більш зрозумілим, виразним, граматично оформленим. У дітей розвивається зв’язне мовлення, яке має емоційне забарвлення.

Досвід використання театралізованої діяльності в логопедичній роботі свідчить про те, що діти цікавляться художньою літературою, різноманітними формами літературно-мовленнєвих завдань та ігор. Тому логопед повинен сам багато знати, легко орієнтуватись в усній народній творчості, творчо використовувати засоби театралізації в корекційно-розвивальній роботі.

/Files/images/nklyuzya/IMG-a344cb7cd18720001bf51f0bc6de1bb1-V.jpgЕфективність логопедичної роботи залежить від багатьох факторів: велике значення має характер вад та складність мовленнєвого дефекту, регулярність занять, вікові та індивідуальні особливості дитини.

Використовуючи театралізовану діяльність, можна досягти значного успіху в постановці та автоматизації звуків, збагаченні словникового запасу, вдосконаленні граматичного ладу, розвитку зв’язного мовлення дошкільників.

Підібраний матеріал для корекційно-логопедичної роботи на основі використання засобів театралізації можна рекомендувати для практичної роботи з дітьми логопедам, вихователям та батькам.

Перелік творів для театралізованої діяльності з метою автоматизації звуків у зв’язному мовленні

«РОЛЬ СІМ’Ї У РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ
ДИТИНИ"

Все, що живе на світі, уміє розмовляти.

Уміють говорити зайці і зайченята,

По-своєму говорять і риби серед моря,

І у садочку пташка, і у траві комашка…

Говорять навіть квіти з блискучими зірками…

А як говорять діти? – так, як навчає мама!

Л. Полтава

Інтенсивний плин сучасного життя, коли батьки змушені багато працювати, залишати дитину на виховання іншим людям, значно звужує комунікативне поле сім’ї, обмежує вербальну та емоційну взаємодію у мікросоціальному оточенні малюка, а отже, затримує повноцінне формування його мовлення. У деяких сім’ях найменша примха дитини відразу задовольняється, тож у неї навіть потреби немає користуватися мовленням.

Часто батьки, не замислюючись про наслідки, форсують всебічний розвиток сина чи доньки. Але ж когнітивне навантаження на дитину з перших років життя, зокрема вивчення кількох іноземних мов, негативно позначається на оволодінні рідною мовою, зумовлюючи затримку або навіть спотворення мовленнєвого розвитку.

Якщо дитина у 2-2,5 року ще не говорить, не проявляє ініціативи у вербальному спілкуванні, можна констатувати в неї затримку мовленнєвого розвитку.

Затримки мовленнєвого розвитку різні за своїми проявами, а отже, й за тривалістю подолання. Вони можуть мати функціональний, неврологічний, незворотний характер.

Затримки мовленнєвого розвитку функціонального характеру спричинюються невдалим сімейним стилем виховання. Коли батьки віддають перевагу потуранню (гіперопіці), дитина не відчуває потреби у спілкуванні, адже її і без того розуміють з півслова. Якщо у сім’ї переважає авторитаризм, немає місця вільній комунікації, це призводить до того, що малюк лише виконує команди дорослих. За байдужого ставлення з боку батьків (гіпоопіка) дитина не має з ким поговорити, навіть якщо хоче. Хоч стилі виховання різні, результат один — брак у малюка мотивації до спілкування.

Корекція зазначених затримок за цілеспрямованої роботи педагогів і батьків, добору адекватного стилю виховання здійснюється досить швидко й повно.

До затримок мовленнєвого розвитку неврологічного характеру призводить повна або часткова несформованість зорових функцій та операцій, фонематичних, процесів, діяльності мовленнєво-рухового апарату. Надміру тривожні батьки, бажаючи якомога швидше навчити дитину розмовляти, постійно звертаються до неї з фразами на кшталт: «Повтори, що я сказав(-ла)», «Скажи, хто (що) це», «Говори!», — що викликає в малюка не лише стійкий мовленнєвий негативізм, а й невроз.

А це відбивається не тільки на поведінці, а й на загальному емоційному стані дитини.

Гальмування дитячих негативних поведінкових проявів — істеричних (крики, плач, упертість, падання на підлогу) та/або агресивних (смикання за волосся, одяг, щипання, дряпання, биття) реакцій — допомагає норма­лізувати психомовленнєву діяльність малюка.

На подолання затримок неврологічного характеру потрібно значно більше часу. Для цього батьки обов’язково мають співпрацювати з фахівцями — лікарем-неврологом, який призначить відповідне медичне лікування, і корекційним педагогом, котрий розробить спеціальну індивідуальну навчальну програму. За регулярної та цілеспрямованої роботи такий вид затримок повністю компенсується ще до вступу дитини до школи.

Затримки мовленнєвого розвитку нєзворотного характеру зумовлюються органічним ураженням центральної нервової системи і до трирічного віку найчастіше супроводжуються психофізичним інфантилізмом, вторинними порушеннями пізнавальної сфери, обмеженою (переважно у межах десяти) кількістю лепетних слів. Такі діти спілкуються за допомогою міміки та жестів, голофраз у вигляді елементарних однослівних речень: «Пі!» або «Ді!» («Пішли!»).

Зазначені мовленнєві вади коригуються найважче і потребують систематичної, іноді упродовж кількох років, логопедичної та дефектологічної роботи.

Досить часто батьки, навіть усвідомлюючи наявність мовленнєвого порушення у дитини переддошкільного віку, сподіваються, що вада якимось дивом минеться сама собою, малюк «переросте», «виговориться», і тільки після чотирьох, а то й п’яти років звертаються по допомогу до вчителя-логопеда. Через таку недбалість батьків корекційні педагоги не встигають своєчасно виправити мовленнєві вади малюка.

Зі вступом дитини до школи виникає ще більше труднощів — окрім того, що в результаті спотворення процесу комунікації через вади звуковимови, фонематичних функцій, збіднений словник і численні аграматизми порушуються соціальна адаптація, писемне мовлення (читання та письмо), у дитини виникають труднощі в опануванні предметів мовного циклу.

У малюка із затримкою мовленнєвого розвитку мовлення слід формувати як комплексну систему, з урахуванням усіх компонентів (насамперед це фонематичні процеси, артикуляторні стереотипи, лексичні засоби, фонетичні й морфемні елементи, окремі граматичні та цілісні текстові операції) та динаміки їхньої взаємодії.

Яких же основних вимог слід дотримуватися в роботі з малюком зі звичайним мовленнєвим розвитком з метою профілактики виникнення затримок, та як можна скоригувати вже наявні затримки?

Насамперед важливо сформувати мотиваційну основу мовлення, бо дуже важливо, щоб дитина захотіла заговорити. Спільні ігри з дорослим, у яких передбачено обов’язкове багаторазове повторення одних і тих самих слів, коротких доступних речень із залученням улюбленої іграшки малюка зроблять ігри - заняття насиченими й цікавими. Дорослий має всі свої дії в грі супроводжувати мовленням, спочатку на основі одного предмета («Я взяв(-ла) машинку», «Їде машинка», «Машинка заїхала в гараж», «Немає машинки»), потім кількох («Вдягай штанці», «Взувай черевички», «Вдягай светрик», «Надінь шапку», «Вдягай курточку»), роблячи акцент на відмінкових закінченнях іменників, перепитуючи про виконані дії («Що ти взуваєш (одягаєш)?»).

Не забуваймо позитивно підкріплювати навіть найменші успіхи малюка. Мотивом для того, щоб «розговорити» дитину, можуть бути альтернативні запитання, коли дорослий (без залучення зорової опори, тільки на слух) пропонує малюкові вибрати, чим би він хотів зараз погратися — наприклад, кубиками, пірамідкою або чимось іще.

Вироблення здатності до вербальних імітацій на основі елементарного аналізу, синтезу та лінгвістичних узагальнень — наступний важливий напрям пропедевтичної та корекційно-розвивальної роботи. Доцільним прийомом тут буде опосередковане спілкування дорослого з іграшками, коли він на очах у малюка розігрує побутові ситуації та озвучує їх. Потім можна запропонувати дитині, наприклад, покласти ведмедика;у ліжечко та заспівати йому колискову («А-а-а!»).

Під час промовляння окремих звуконаслідувань, слів, фраз для їх кращого запам’ятовування та відтворення дитиною варто постійно звертати її увагу на мовленнєво-руховий апарат, зокрема на положення губ і язика.

Завважмо: звернене до дитини мовлення має бути чітким, уповільненим, інтонаційно насиченим, з достатньою кількістю пауз для кращого розуміння й усвідомлення інформації.

Обов’язкові для виконання з малюком і вправи на розвиток загальної, дрібної та артикуляційної моторики, використання елементів логопедичного масажу за допомогою зубної щітки. Пасивне (дорослий руками дитини) та за зразком (малюк услід за дорослим) відплескування (протупування, відстукування) простих ритмів з виділенням акцентованого елемента (І І, І І, І І І, І І І), проспівування однорідних голосних (мишка пищить: «І-і-і! І-і-і!»), протягування приголосних звуків з підвищенням та зниженням голосової інтенсивності (виє вітер: «В-в-в! В-в-в!») стимулюють розвиток ритмічної та просодичної основи мовлення.

Корисні для активізації психомовленнєвої діяльності ігрові завдання з удосконалення фонематичних про­цесів (гнозису, сприймання, елементарних уявлень): визначення джерела звука та напрямку звучання; впізнавання побутових і природних шумів; розрізнення знайомих мелодій; диференціація звучання музичних іграшок; розпізнавання слів, схожих за звуковим складом, зі звуками, далекими за акустико-артикуляційними ознаками (синички - сунички).

Отже, своєчасне виявлення, профілактика та корекція затримок мовленнєвого розвитку в дітей — вельми актуальна проблема сьогодення. Тільки повноцінна психофізіологічна (вікова) зрілість, нейробіологічна готовність усіх церебральних систем та підсистем малюка, наявність цілеспрямованої, спеціально організованої емоційної взаємодії батьків (педагогів) і дитини, оптимальне співвідношення впливів зовнішнього природного й соціокультурного середовищ гарантуватимуть малюкові повноцінне оволодіння мовленням.





Причини порушення мовленнєвого розвитку у дітей дошкільного віку

В світі мудрих думок є вислів: «Дитятко – що тісто: як замісив, так і виросло.» Перед батьками, вихователями та вчителями стоїть важка задача – « замісити» так , щоб «виросло».

Дорослі покладають великі надії на своїх дітей та вихованців, хочуть, щоб вони досягли неабияких висот. Тому шукають найкращий дитячий садок, школу, престижний університет.

Хоча багато батьків не задумуються, що для досягнення заповітної мети, у дитини повинно бути добре розвинене мовлення. Мовлення - дуже складна психічна функція. Його нормальний розвиток можливий лише за умови сформованості мислення, уваги, пам’яті , сприймання, рухової сфери дитини.

Будь-яке відхилення у розвитку названих процесів обов’язково позначається на стані мовлення дитини.

Ось чому батьки повинні знати, які мовленнєві порушення найчастіше трапляються у дітей дошкільного віку, у чому вони виявляються, які можуть мати наслідки для психічного розвитку дитини та для її навчання у школі, як запобігти їхньому виникненню і що необхідно зробити для їхнього своєчасного подолання.

Порушення мовлення у дошкільників мають здатність до патологічного закріплення, що призводить до різних стійких помилок як в усному мовленні, так і на письмі. А, враховуючи , що мовленнєвий розвиток дитини продовжується і в початкових класах, вони можуть спричинити різноманітні стійкі порушення у засвоєнні шкільних знань, насамперед з предметів мовного циклу: читання, письма, рідної мови. Порушення мовлення значно ускладнюють засвоєння дитиною іноземних мов та можуть стати перепоною до досягнення заповітної мрії – хорошого навчання.

Причини виникнення мовленнєвих порушень можуть бути дуже різними.

Одна з таких причин - це порушення у будові артикуляційного апарату: неправильний прикус, порушення у будові щелеп, укорочена під’язикова вуздечка, високе чи вузьке піднебіння, відсутність деяких зубів тощо.

Діти можуть копіювати неправильну звуковимову когось із рідних. Причиною неправильної звуковимови є - недоліки слухового сприймання звуків: це порушення пов’язане зі зниженням гостроти слуху дитини, його причини приховані в недоліках формування уявлень дитини про звуки рідної мови, недостатності слухової уваги та слухового контролю.

Негативні біологічні та соціальні чинники також відчутно впливають на мовлення дітей. До них належать: патологія вагітності матері, вживання під час вагітності тютюну, наркотиків, обмеженість спілкування дитини, педагогічна занедбаність тощо.

Не всі порушення звуковимови можна вважати патологічними. Практично кожна дитина молодшого дошкільного віку має певні порушення у вимові звуків. Однак до п’яти років такі порушення вважаються природними, оскільки артикуляційний апарат дитини цього віку ще продовжує формуватися. Водночас збереження вад звуковимови після зазначеного терміну вважаються патологічними і потребують виправлення за допомогою спеціальних вправ і завдань, які добирає логопед.

Зазвичай вади звуковимови виявити досить легко. Чимало батьків помічають і знають, які саме звуки вимовляє дитина. Проте існує хибна думка , що порушена звуковимова виправиться сама по собі. «Не хвилюйтеся, виговориться», - говорять сусіди, друзі і навіть деякі лікарі. Відвідини логопеда відкладають на невизначений час. Однак порушення закріплюються, і діти, які мають вади звуковимови, на момент вступу до школи, потрапляють у групу ризику як схильні до дисграфії (порушення письма). Тому помітивши порушення вимови навіть кількох звуків ,слід обов’язково звернутися до логопеда.




Поради батькам:

1. Дорослим слід пам’ятати, що регулярне спілкування з новонародженою дитиною є необхідною та обов’язковою умовою для розвитку її мовлення. За нормативними показниками в 1 рік дитина повинна говорити до 10 слів.

2. Діти дуже схильні до наслідування, тому, розмовляючи з ними, важливо, щоб дорослі не спотворювали вимову звуків – так зване сюсюкання, оскільки це провокує неправильне формування уявлень дитини про звуки рідної мови. В 2 роки дитина повинна вимовляти 100 слів.

3. Дитину від 2 до 3 років не можна позбавляти нормального спілкування з дорослими та звужувати її спілкування одноманітними побутовими ситуаціями. Це може призвести до виникнення недорозвитку мовлення, яке згодом важко виправити.

4. Порушення звуковимови у дітей, яким виповнилося 5 років, вважаються патологічними. Вони не лише ускладнять спілкування дитини, а й негативно вплинуть на засвоєння нею читання та письма. У 4-5 років за нормативними показниками дитина має правильно вимовляти всі звуки рідної мови та вміти самостійно сказати чи повторити слова зі складовою структурою (4-5 складів) і слова зі збігом приголосних.

5. Надзвичайно важливо своєчасно допомогти дитині подолати мовленнєві вади. Саме своєчасне звернення до логопеда допоможе вам правильно оцінити мовленнєвий розвиток своєї дитини , вчасно звернути увагу на можливі проблеми, аби не втратити дорогоцінного часу для якнайшвидшого їх подолання.

Все, що живе на світі,

Уміє розмовляти.

Уміють говорити

Зайці і зайченята,

По-своєму говорять

І риби серед моря,

І у садочку пташка,

І у траві комашка…

Говорять навіть квіти

З блискучими зірками…

А як говорять діти?-

Так, як навчає МАМА!




Використання творчості В.Сухомлинського для розвитку мовленнєвих здібностей дітей-логопатів

У світі є не тільки потрібне, корисне, але й красиве.

Світ, що оточує дитину, це, насамперед, світ природи з безмежним багатством явищ, із невичерпною красою.

В.Сухомлинський

Л.Виготський писав: «Дефект якогось аналізатора або інтелектуальний дефект не викликає ізольованого випадіння однієї функції, а призводить до низки відхилень». Тобто не існує мовних розладів, поряд із якими внаслідок міжсистемних зв’язків не спостерігалися б інші психологічні порушення. Разом вони утворюють складний психологічний профіль відхилень у психічному розвитку дітей, у структурі якого один із провідних синдромів є мовні порушення.

Відхилення в мовленнєвому розвитку й обумовлені мовні труднощі можуть спричинити певні негативні прояви у всіх сферах життя дитини, певною мірою зумовлюючи низьку пізнавальну активність, утруднення орієнтування у фактах і явищах навколишньої дійсності, збіднення й примітивізм змісту комунікативної, ігрової та художньо-творчої діяльності, непродуктивну поведінкову тактику тощо.

У дітей-логопатів при нормальному інтелекті часто спостерігається зниження пізнавальної діяльності та процесів, що входять до її структури: менший обсяг запам’ятовування і відтворення матеріалу, нестійкість уваги, швидке відволікання, низький розвиток психічних процесів, зниження рівня узагальнення й осмислення дійсності. В емоційно-вольовій сфері теж спостерігається низка особливостей: підвищена збудливість, дратівливість або загальмованість, замкнутість, образливість, плаксивість, багатократна зміна настрою.

Вихователям відомо, як важко виконувати, наприклад, артикуляційну гімнастику зі збудженою, рухливою і розгальмованою дитиною. Якби у неї був лише язик неслухняний, але ж неслухняне все тіло. Вона постійно відволікається, ставить запитання, намагається щось розповісти. Її зосередженості вистачає лише на хвилину. І таких дітей у логопедичній групі багато.

А діти в’ялі, ослаблені, з виснаженою нервовою системою? Вони не порушують дисципліну, їх інколи зовсім непомітно у групі, однак логопеду доводиться долати значні труднощі вже після кількох хвилин роботи з дитиною, в якої слабкий і тихий голос. Через деякий час малюк оголошує, що втомився і більше нічого не може. Таким дітям, як правило, важко «ставити звуки», які потребують активного видиху. Автоматизація відбувається повільно і в’яло.

Також доводиться працювати з дітьми з синдромом гіперактивності. Вони намагаються правильно виконувати всі завдання логопеда, і саме це напружує м’язи тіла, зокрема язика, що й ускладнює постановку звуків та автоматизацію.

Нелегко автоматизуються звуки у дітей зі слабкою нервовою системою, мало чутливих, котрі не проявляють особливої зацікавленості до того, що їх оточує. Їм ніби байдуже, яка у них вимова. А відсутність бажання означає і відсутність свідомого контролю. Таким дітям може бути й не важко ставити звуки на початковій стадії автоматизації, але ввести звуки у невимушене мовлення є проблемою як для логопеда, так і для самої дитини.

А невміння більшості дітей-логопатів слухати і чути як звуки навколишнього світу, так і тонкі відмінності у вимові тих чи інших звуків? А проблема з диханням, якщо воно затримане й переривчасте? Можна і далі продовжувати перераховувати характерні особливості дітей, котрі відвідують логопедичні групи, але повернемося до того, що мова не є окремою функцією. Її правильність і виразність залежить від багатьох факторів. І покращуючи щось одне, ми вдосконалюємо роботу всього організму. Якщо ми досягаємо помітних результатів у роботі над диханням, слуховою та зоровою увагою, відчувається розуміння дітьми інших, то це позитивно відображається і на їхньому мовленні.

У педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського є багато методичних порад стосовно розвитку та навчання дітей рідної мови. Досвіт його роботи з дітьми шести років описано в книзі «Серце віддаю дітям». Любов до слова рідної мови пронизує всі педагогічні праці В.О. Сухомлинського. Рідна мова, за його словами, це безцінне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Звідси випливає перше й основне завдання у вихованні молодого підростаючого покоління – прищепити з раннього дитинства любов до рідної мови. Друге завдання в розвитку мови дітей і ознайомлення з навколишнім – перші наукові знання, істини дитина повинна пізнавати з явищ природи. Важливим методом розвитку мови дітей називає В.О.Сухомлинський казку, яка вносить різноманітність у життя дитини, дарує їй радість, у чому найбільш яскраво проявляється принцип навчання: вчити граючи. Особливість казки в тому, що розвиток особистості дошкільника відбувається в узгодженості з успішним оволодінням грамотним і зв’язним мовленням. Казка – інтегративна діяльність, в якій дії в уявній ситуації пов’язані з реальним спілкуванням, спрямованим на активність, самостійність, творчість, регулювання дитиною власних емоційних станів.

Саме казки В.Сухомлинського є прекрасним засобом усунути проблеми.

Свій ідеал виховання Сухомлинський вбачав у тому, щоб кожна дитина, побачивши прекрасне, зупинилася перед ним у подиві, зробила його частинкою свого життя. Пізнання краси слова виявилося найважливішим кроком у світ прекрасного.

Слово – могутній спосіб виховання витончених відчуттів. Захоплюючись віршем або піснею, діти ніби чують музику слова. У найкращих віршах розкриваються якнайтонші емоційні відтінки рідного слова. «У ці хвилини, коли душу дитини охоплює поетичне натхнення, слово – живе, повнокровне…входить у духовне життя дитини; діти шукають і знаходять у ньому засіб вираження своїх відчуттів, думок, переживань».

Працюючи над лексико-граматичним розвитком дітей в своїй роботі використовую творчість В.О. Сухомлинського, підібрану згідно лексичних тем:

Дитячий садок, іграшки – «Лялька з відірваною рукою», «Маленька лопатка», «Лялька із старих клаптиків».

Осінь, осінь у лісі – «Чому опадає листя з дерев?», «Про що щебечуть ластівки?», «Дуб і верба», «Акація підказала».

Фрукти і ягоди – «Внучка старої вишні», «Яблуко на верхівці».

Перелітні птахи – «Журавель і папуга», «Шпак прилетів», «Прилетіли жайворонки», «Зозулина журба», «Що найтяжче журавлям».

Зимуючі птахи – «Як синичка будить мене вранці», «Дятел і дівчинка», «Сорока-білобока», «Червоногруді снігурі».

Свійські птахи – «Курчата», «Півень і сонце», «Пихатий півень», «Півнику – братику», «Як носили півника продавати», «Материнське щастя».

Свійські тварини - «Миколка, Вітя і цуцик», «Як кіт рибу ловив».

Дикі тварини – «Лисиця і Їжак», «Лисиця і Миша», «Білка і Сойка».

Зима – «Хуртовина», «Квітка і сніг», «Пташина комора», «І чого не йде сніг?».

Зимові забави – «Лижі і ковзани».

Новий рік – «Як ялинка плакала», «Ялинка для горобчиків».

Продукти харчування – «Хто з’їв пиріжок?».

Транспорт – «Тракторист і скляр».

Одяг і взуття – «Мокра і суха сорочки», «Кофточка для Натусі», «Без хустинки тобі не красиво».

Про себе – «Доброго Вам здоров’я дідусю», «Дивина», «Сашків корабель», «Гойдалка за парканом».

Предмети домашнього вжитку – «Ліхтарик».

Родина, сім’я – «Прийшла мама», «Дідова колиска», «Всі добрі люди – одна сім’я».

Мамине свято – «Найгарніша мама», «Материнське щастя».

Красуня весна – «Коли прилітають птахи ?», «Як пробудилась зелена травичка».

Ми живемо в Україні – «Ластівки прощаються з рідним краєм», «А що там за лісом».

Квіти – «Як пробудився пролісок», « В гості до конвалії».

Комахи – «Бджолина музика», «Метелик із росою на крилі».

Літо – «Шматочок літа».

Для того, щоб заняття були змістовними, викликали інтерес у дітей та були близькими для їх сприймання і розуміння, використовую різні методи і прийоми.

Надзвичайно ефективним для формування у дітей чіткий уявлень про морально-етичні категорії є читання й аналізування творів В.Сухомлинського , адже дітям легше оцінювати поведінку і вчинки інших, ніж власні. Особлива роль належить ознайомлення дітей з казками , головне завдання яких – висміяти негативні риси характеру, непорядні вчинки та викликати співчуття до слабшого, ображеного. Найпростіші і водночас найважливіші уявлення – про розум і ображеність, хитрість і щирість, добро і зло, героїзм і боягузтво відкладаються у свідомості дитини, визначають у подальшому для неї норми поведінки. У процесі роботи спонукаю дітей до роздумів і спілкування, намагаючись не давати готових відповідей та узагальнень, формуючи у такий спосіб вміння самостійно аналізувати ситуації, робити правильні висновки.

Аналізуючи твори “Лялька з відірваною рукою”, “Маленька лопатка”, “Пташина комора”, “Гойдалка за парканом” та інші працювали над розвитком монологічного мовлення, збагачення словника дітей новими словами, вмінням висловлювати свою думку використовуючи поширені речення.

Широко застосовую в роботі з дітьми метод бесіди за прочитаними творами В.Сухомлинського. Зокрема працюючи над творами “Про що щебечуть ластівки”, “Зозулина журба”, “Дуб і верба”, “Доброго вам здоров’я дідусю”, “Чому опадає листя з дерев”. До кожного обговорення добираю конкретні ситуації , які б спиралися на життєвий досвід дітей, відповідали їх віковим особливостям та стимулювали в подальшому коригування своїх дій поведінки в позитивному напрямі.

У процесі роботи спонукаю дітей до роздумів і спілкування, намагаючись не давати готових відповідей та узагальнень, формуючи у такий спосіб вміння самостійно аналізувати ситуації, робити правильні висновки, розвиваю граматичний склад мовлення, мовне дихання, звуковимову.

Для різнобічного корекційного впливу залучаю дітей до різних видів діяльності, використовую численні прийоми роботи з художніми творами. Зокрема, широко застосовую малювання за мотивами казок, вивчаючи твори “Як синичка будить мене вранці”, “Як ялинка плакала”, “Ялинка для горобчиків” та інші, що сприяє розвитку дрібної моторики, уяви, зв’язного мовлення, обговорюючи ситуації зображенні на малюнках.

Ефективним є прийом розігрування етюдів, театралізація творів. Зокрема: “Лисиця і їжак”, “Лисиця і миша”, “Білка і сойка”, “Півень і сонце”, “Пихатий півень”, “Півнику-братику”. Діти моделюють людські взаємини, імпровізують, що спонукає їх вступати у емоційний контакт з однолітками, сприяє розвитку діалогічного мовлення, силі та тембру голосу, виробленню інтонації.

Використовуємо також різні види ігор: сюжетно-рольові, дидактичні, мовленнєві, метою яких є не лише розвиток зв’язного мовлення, а й певних психічних процесів, мислення уваги, пам’яті. Зокрема у дітей з’являється потреба виявляти ввічливість і чуйність. Ігровий задум передбачає перегравання ігрової ситуації, яку дитина емоційно переживає, сприяє формуванню взаємовідносин у дитини, вміння співпереживати, поступатися, володіти своїми емоціями. Таким чином, мовні завдання ми реалізуємо в поєднанні з формуванням морально-етичних якостей. Ми переконалися, що роботі з дітьми, які мають вади мовлення ефективним є використання в різних видах їх діяльності прийомів і засобів, які спонукають дітей до аналізування певних ситуацій, власне вчинків, емоцій, висловлення своїх думок і обміну враженнями. Така робота сприяє формуванню і дітей уявлень про різні морально-етичні категорії та водночас – усуненню недоліків мовлення.

Відомо, що в основі підходу В.Сухомлинського до формування особистості лежать любов, доброта, щирість і водночас вимогливість (у тому числі і вимогливість самої дитини до себе). Саме їх поєднання і формує в дитині найголовніше – людяність. Десятки, сотні оповідань та казок педагога, притч і невеличких нарисів, врешті-решт, мають на меті лише одне – зробити маленьку людину людяною. На простих, зрозумілих і цікавих прикладах діти вчаться відчувати різницю між гарними й недобрими вчинками та їх наслідками – вчаться бути Людиною.

Кiлькiсть переглядiв: 353